Прогулянка

Прогулянка

В найнепривітніших провулках
Шукає світла і притулку
Сором’язливий кволий дощик.
Але густа липка реальність,
В якій усе неідеальне,
І світло, і притулок трощить.

І тріск костей, колись реальних,
Із вікон тягнеться підвальних,
І дух, і вуха глухо мучить…
Розхристанії парасолі
Тримають змерзлих у неволі
Як вся тягуча неминучість.

І де знайти дощинці кволій
У парасольковому полі
Людські уважні й ніжні очі?
Ні. Всі закрились, заховались,
Замкнулись, наче в них стріляли,
І дощ заплакав проти ночі.

(22.10.10)

© Руденко Алина