Душа осені...

Ранки несуть нам все більше холодних привітів
Грається з вітром степів пожовтіла трава.
Летять пелюстки передчасно зів'янутих квітів,
Настала осіннього спокою тиха пора...
Застигла в повітрі несказана туга за літом,
І час перейшов на дедалі спокійніший плин,
Осінь-цариця керує замріяним світом
Досвітній туман над водою пливе, наче дим...
Природа дарує свої багрянисті цілунки,
Мов свічки, тополі тримають пусті небеса...
Із щирого злота ліси одягли обладунки,
Хапає за душу, бентежить, тривожна краса...
І сонце, з'явившись, мов янгол, дарує надію -
Що ще не так скоро настане холодна зима...
Проте, воно більше лиш світить і так мало гріє
І теплих по-справжньому днів сподіватись дарма...
Тихенько, поволі, довкола усе засинає,
Безгучно землі доторкнеться палаюче листя
Останній осінній промінчик уже догорає...
Лиш сніг... і калина стоїть у червонім намисті...