П'янкі як мед твої вуста

Над краєм лісу вийшов місяць ясний,
В широкім небі блиснула зоря.
І очі твої блимнули прекрасні,
Блакитні мов волОшкові поля.

Даремно ти так мило посміхнулась,
Я усмішку як натяк розцінив.
Твої вуста солодкі і пекучі,
Неначе мед п’янкий я пригубив.

Поплив туман над лугом білим димом,
Траву встелила блискотом роса.
Запахла ароматом свіжим сіна,
Дівоча туго зібрана коса.

І тільки дуже рідкісний комарик,
Нам іноді пискляво заважав.
На голе тіло вороном скаженим,
Немов на свою здобич він сідав.

Я вранці проведу тебе додому,
За талію тоненьку обійму.
На згадку подарую пишну квітку,
І назавжди від тебе я піду.