перша вчителька

Красива жінка, та сумна
Навчає діточок чужих,
Чомусь свого щастя нема,
Немає докищо своїх.

Чомуж так доля людей має,
Одних шанує, других минає,
Надію в серці, ще тримає,
Того єдиного чекає.

За вчинки гарнії її,
Нехай доля плекає.
Даремно немарнує літ,
Тих що для радощив лишає.

Вміщає серце цілий світ,
Ідей у нім багато,
Багато зна дитячих втіх
Організовує їм свята.

Діти не цінять її знань,
Не прагнуть научатись,
Нерозуміють тих старань,
Й самі нехочуть постаратись.

Всеж наполегливо, завзято,
Вона старається для них.
Пройдуть літа і будуть знати,
Яких то коштує зусиль...