Вдова

Чотири донечки й синочка, ненька породила,
Тяжко було в світі жити,але всих навчила.
Як поводитись в громаді,добре працювати,
Та за людську допомогу,добра ввіддавати.

Не доспала,не доїла ,дітей доглядала,
Як вдовою зосталася,то й в ныч працювала.
Залишилися без батька,діти малолітні,

Не віддала рідна ненька,ніког нікуди,
Ні в діддоми а ні в нвйми,як це роблять люди.
Виростила,та як пташки,у світ розлетілись,
Розпізнати свої шляхи,ненька залишилась.

Залишилась сама ненька,така божа воля,
Дочок заміж розібрали,така їхня доля.
Син з жінкою проживає в іншому маєтку,
Рідко ходить до матусі,бо дітки маленькі,

А матуся всих чекає,слізоньки втирає,
Бо чекала переміни,а її не має,
Довго,довго,бідна ненька, сама проживала,
Під віконечком у неї,зозуля кувала.

Не зчулась бідна ненька,коли й постаріла,
Злягла ненька,нема сили,тяжко захворіла.
Та не довго пролежала, рученьки зложила,
Посадили діти квіти в неї на могилі.