Село, якого немає на карті

Широкий Український степ,
Посеред степу річка протікає,
Тополі примостились над водою,
Неначе велетні чогось чекають.

Закохані в таку красу,
Стоять старі хатини аж до краю.
У кожної із них жива душа,
І серце є, але людей немає.

Нема кому сказати добрий день,
Та ввічливо спитати про здоров’я.
Попід стіною зріс старезний клен,
Сльозу свою пускає під корою.

Проходжу поряд, щось скрипить, бува…
Та ні, то двері вітер так гойдає.
В вікні неначе заблищало скло, хіба…
Ні, просто сонце в ньому грає.

Та лиш на пагорбі, в кінці села,
І люд знайшовся…і хрести й могили.
Могили поросли вже бур’яном,
Хрести попадали, давно, й погнили.