...

А осінь пада мармурово,
І котить фарбами до дна.
Забилось серце кольорово,
В калюжах проповідь сумна.
Немов на золотім помості,
Зухвало марширують дні.
І сум скуйовджує до кості,
Той виклик неба увісні.
Немов в палітрі хаотично,
Розляпав хтось страшні сліди.
І осінь вже здається звичним,
Не хочеться іти туди.
В сліпучо-білім небокраї,
Солодка думка мерехтить.
Видніється дорога раю,
І часу нам вже не спинить...