А я слухаю музику Шопена

А я слухаю музику Шопена,
Його мрійливо-ніжний сум.
І ніжність піднімає вже свої знамена
Розчиняючись у мережеві нескінченних дум.
Музика лунає все гучніше,
То знову наче вітер затиха
Як і саме життя біжить, то швидше, то повільніше,
То до хмар вона відносить, то знов кида у полум’я гріха.
Неначе ліки зцілює,
Та як зброя, але не тіло - душу ранить,
Немов дорога людина кидає
І як мрія заповітна за собою манить.