Осіння казка

Ледве чутний подих вітру
Спеки вже немає
Тихо осінь щирим злотом
Землю накриває
Наче ковдра, жовте листя
Душу зігріває
І яскраво, немов ватра
Так горить-палає
Його мрійний захід сонця
Щедро осяває
Журний ключ птахів печальних
З плачем відлітає
День короткий дуже швидко
Восени минає
Нескінченною будь, казка!
Так молю-благаю...

А чи чує мене осінь?
Я і сам не знаю...