Вода

Якби спитали, як вона бринить,
Струна що зв’язує з голодною труною,
Яка пуста і сніжно біла мить
Навкруг повита пам’яті слюдою,
І як життя молитву бубонить …

Він не розтане, той кришталь очей,
Що дивляться у даль крізь тіл облуди,
Зніміле серце, холод із грудей,
Тіней транзити з нікуди в нікуди,
Забиті снігом пазухи печей…

Якби його спитали про війну…
Що знав – про те б мовчав, чавив би воду,
Тріскучим приймачем чумного сну
Слів мащених мішав мацну колоду
І сипав слів полову в боронУ…