БІЛЯВИЙ БЕГЕМОТИК

Бегемотиха лизала, синка свого вимивала:
-Ти біленький і чистенький, охайненький, чепурненький.
Мама радісна, щаслива, дитинча її вродливе. Лиш закрила вона ротик, поспішив враз бегемотик.
У болотце, в бруд заліз, копирсаючись заліг.
Бегемотиха страждала, чудо-дитинча шукала.
Запитала в крокодила, чи не мав з білявим діла?
Відповів їй крокодил:
-З малюками нема діл.
Левенятко пробігало, вона в нього запитала:
- Ти кмітливий, про все знаєш,
поруч хащ й боліт гуляєш, може бачив мого сина?
Відповів їй цар звірина:
-Ні не бачив і не чув, я давно вже тут не був, повідомлю як зустріну, вибачайте вас покину.
Голосно стогнала мати, стала черепаху звати:
- Мудра черепаха - тітка ти бувала навіть в клітці і зуміла дати раду, дай мені в біді пораду!
Що ж так голосно кричиш?
З малюком поруч стоїш.
У той же час вийшли з болота спинка й ніжки бегемота, все чорненьке все брудне:
- Мамо пізнаєш мене?. Пролунало із болота від малого бегемота.
- Ти не син мій ні..ні..ні, твій живіт й вуха брудні, - мама сину відказала і білявого дожидала, хвилювалася тварина, де ж поділася дитина?
Відповів їй вітер в небі:
-Хмарку прижену до тебе, дощик вмиє бегемота, буде зайвою турбота, ти впізнаєш свого сина, в щасті житиме родина.