Sceliphron

Відскиглило сумління, з колін повстала лють,
Б’є шИби батогами вітру вечір,
Порожній ятір мар, задуті пЕчі,
ВорОни янголів осміяних клюють…

Кружляють, жалять чорні оси слів,
По колу ходять босі діти божі,
Колючі частоколи, загорожі,
Сухі роЇ несе борЕїв гнів…

Холоду сферу котить скарабей,
Свічки лоскочуть вИсолені очі,
Лящать і склУбляться колючі сни пророчі,
Рве тОнку нитку змучений Тезей…

Не вИдко краю, край задУблу плоть,
Холодне жАло, погляду пустеля,
Йому сьогодні грубу пОстіль стелять
І ллють в медовий вар гіркий дьогОть…