Без меж

Тікай від докучливих мрій у реалій тенета,
В ту пастку, в ті грати, на реї сталеві ставай,
Тримай за хвоста вередливу, пекучу комету,
З розхристаним вітром розплЕставши лопаті грай...

Лапате хмариння, прозорі, розірвані сни,
Далеке відлуння весни та чужих берегів,
Собі і тому, що рахує сліди поясни,
На кого йому спрямувати свій праведний гнів...

На обрії жевріє, хлинеться від самоти,
Та тінь, що довкола вівтарної прірви ведеш,
І палиш мости, і не знаєш, з ким далі іти,
Чекаєш зачину, ілюзій перлину шкребеш...

Без меж, без мети, без докучливих, зайвих потуг,
Із рівня на рівень, по щаблям таємних знамень,
Ступаєш за межі, блукаючи смерті навкрУг,
Сумління розчавивши зраджуєш вицвілий день...