eresia

Як відчай обвінчаний з віри вогнем,
Як погляд здичілий з провалля ікони,
Вітрила в крові, і в пилу вавілони,
Тримають відвічні закони мамони
Ключі, і січе небо чорним дощем…

Не треба збирати розбиті слова,
Не треба штовхати той камінь під гору,
І знову стискають жерці мандрагору,
І капище лагодять в пащі собору,
І в прірву віків шкереберть голова…

На чверть лиш відверті на паперті смерті,
Вже з вічних мольбертів стікають річки,
Вже нові лаштують порожні гачки,
І маски на душі вдягають тотожні
І в темні покуття задуті свічки…