Зупинка

Зупинка. Сірі обличчя. Вицвілі квіти. Де ти?...
Стинаючи протиріччя порівнюєш силуети,_
Приймаючи даність світу ламаєш пусті суцвіття,
Сідай на чужу орбіту, пірнай у життя лахміття,

Перлина блідого сонця як мертва, суха зернина,
Як плазма у оболонці,_ не рими, а мішанина,
Людина серед подібних пручається владі спліну,
В лещатах свободи срібних збиває прокислу піну,

Отара в обійми прийме, ти зчитуєш кальки вроди,
До кого до ранку в прийми ховатися від негоди,
Борсатися в путах білих , кохатися з тінню тіні,
І пити з озер змілілих, і сохнути в павутинні…