Свободу Надежде Савченко

Кричали Надії, закутій в кайдани,
- Зачем здесь? Откуда пришла?!
Ставали на груди, коліна ламали
Та відповісти не змогла...

Паскуди накинули зашморг на шию,
На голову їй целофан
Наділи наглючі московські повії,
Загнавши до цього в капкан!

- Зачем ты здесь шлялась у нашей граници?
Запитала одна потаскуха
-Расказывай все, а иначе в темнице
Сгниешь, как последняя шлюха...

-Наверное ты представитель народа,-
шептала їй підлість на вухо,
-Зачем тебе эти тупые уроды,
Что ползают только на брюхе?!

Надія ж мовчала і тільки стогнала
Їй в рота засунули кляп,
А кляті пігмеї кричали: - Сучара,
Расказывай что, где и как?!

Народ весь похмурий, на шиї – ошийник,
У кожного символ раба,
За хліб, кусок м’яса підставили шию
Пігмеям, продавши права!

А підлі пігмеї в усміхнених масках
З трибун завіряють людей:
Наскільки щасливий, яка ж Божа ласка
Народу, та б’ють їх дітей!

Хоч зміняться маски і їхні знамена
Та суть у них всіх лиш одна:
«Свободу Надії!» вони не повернуть,
Їм краще, щоб вмерла вона…