моєму Р.

ось наша "любов" вже вкотре дожила до ранку.
ось ми гуляєм. щасливі, і разом гарні.
ні, я не прошу робити мені сніданки.
і не претендую подобатись твоїй мамі.

ось наша "любов" уже пережила місяць.
знаю, так собі привід, аби написати книжку.
ні, я не хочу тих слів. вони мене, чесно, бісять.
головне - шоб було шо робити, коли ми не в ліжку.

ти тримаєш мене. маєш полум'я, щоб горіти.
тож будь поруч. не треба ні меньше, ні більше.
і хоча ці стосунки не зможуть навчить любити,
вони учать сприймати усе простіше.

в мене безліч думок щодо цього, коли йду спати.
хоч якісь почуття. думки ж не беруться з неба.
ти повинен це знать, та чи варто про щось казати?
коли ти розумієш, як я двилюсь на тебе.

і пливуть епізоди, печальні, як ця розмова.
так багато було, чому треба навічно забутись.
я собі зарікалась - не хочу до тебе знову.
та щось змусило повернутись.

все одно, сенс один: ти не перестанеш снитись, залишишаючи все у гармонії і покої.
трохи прикро, та, знай, я не прошу тебе змінитись.
я лиш прошу бути собою.

ось ти скоро підеш, і настане кінець "любові",
вона згасне, мов спалах, і в серці, і в нашій спальні.
ні, я не та, хто зможе навічно з тобою.
і я не та, хто сподобається твоїй мамі.