Ще до дощів, холодних та рясних...

Ще до дощів, холодних та рясних,
Коли ще в літніх рясах лісу межі,
Коли ще спів пташиний ніч бентежить,
І не воркує сплін рулад пісних...

Ще до набряклих жовчу ліхтарів
Порожніх снів, закручених в спіралі,
До монохрому сірої вуалі
І темінню згвалтованих голів...

Ти вже розлущив душу для глибин,
Проклав криві, гільчасті лабіринти,-
Маршрути між бетонних домовин,
Зламав ключі, просканував імпринти...

Ти вже відтяв баласт знімілих крил,
І той вологий, чорний стяг розлуки,
Чий оксамит, що важче сотні брил
Ламає муз блідих тендітні руки...