Вiд заклання до вiрша

Чорні фарби, чорне тло, все напоготові,
Бутафорію споруд метроном трясе,
Витирай, як зайвий бруд вихлини раптові
Музи – хвойди, бо вона вже не понад все…

Тінь береться за кермо, вбила в стіну роги,
І тріщить по швах душа, як цвілий мішок,
Від заклання до вірша прірвами дороги,
Де шкварчить між криги скронь рим електрошок…

Синтетичні кольори, хімія надії,
Вже скубуться до крові янгол з бісеням,
Все скінчити, вийти з гри, розліпити вії
І стрибнути в світло дня прощеним ягням…