Дарує небо ясні зорі, від хвилювання стигне кров…
Усіх небес на світі мало,коли в тобі живе любов.
Солодкі губи мліють в повні, не можучи прошепотіти,
Хіба можливо так страждати, хіба можливо так хотіти?
І б’ється серце в такт з грозою, захоплено волаючи,
І кожне слово - наче іскра, серед дощів палаюча.
Спокути прагне тіло юне, і вже не хочеться іти.
Залишитися б із тобою, лишень з тобой на самоті.
Твої вуста такі шалені, не можу більше це терпіть,
Я хочу разом із тобою у прірву щастя полетіть!
І ще б хвилину, ще б секунду, щоб погляд твій ось так застиг,
Тебе малюю, тебе співаю, ти – сповідь сотні тисяч книг.
І лиш байдуже посміхнувшись, ти повернувся і пішов…
Мабуть, кохання наше - злото, та ти другого не знайшов.
І випиваючи тебе я, біжу в безодню небуття.
Ти - моя доля, моя муза, ти – все моє життя.
|