Акварель небесного польоту

Я полину синім птахом,
За безкрайню вічну даль.
Розчинюсь в повітрі димом,
Вмить забуду про печаль.

Чарівливо вабить око,
Хмар грайливих пектораль,
Десь за обрієм далеко,
Із зірок блищить вуаль.

Білим каменем на груди,
Місяць давить крізь туман,
Простягну до сонця руки,
Суну промені в карман.

Метеор за хвіст впіймаю,
Над землею пролечу.
Краплями дощу рясного,
На траву густу спущусь.

Зранку очі відкриваю,
Здивувався, де ж я був?
Снідаю, голюсь, вдягаюсь,
Через час усе забув.