Perpetuum Mobile

Небо розплющило око…
…Промені ріжуть лахміття
Розжарених збитнів в повітрі…

…Скриплять вітряками думки,
Складають з піску візерунки,
В розірвані ланцюги...
...Зів’ялі, опущені крила,
Не тягнуться вже догори….

…Приспущені духу вітрила,
Жалючі жалю поцілунки,
Вкривають змарнілу душу…

…Сизиф на вершині крутій
Вчепивсь в каменисту сферу…
Волає комусь і кудись
В пекучий туман атмосфери :
«Вже досить… І з місця не зрушу!…»….

Йому громом з неба : «Молись!»…
Здригнулась від слів диких скеля…
…І камінь скотився в пустелю…

…Тримаєш свогО раю стелю…
ЗнайдЕш , що шукаєш… Колись…
І знову, і знов заволаєш,
Що це все не те, і пусте...
...І з праху надія воскресне...

...Знаходиш лиш там, де втрачаєш,
Хоч пОрожнє тло наднебесне
Зерно є зерно... Проросте...