Не по лекалам

Коли ідуть не по лекалам,
Не по протоптаним стежкам,
І не жбурляють ватажкам
Під ноги висушені душі…

…Коли збиваються з дороги
В пустелі пам’яті відлунь,
І тіні мертвих мрій-красунь
Стоять в пустого неба стелі…
…Коли розбиті всі люстера,
Коли колись велична сфера
В же поміщається в долонях,
Коли слід попелу на скронях,
А в серці холод льодяний…

…Коли і погляд слюдяний,
І слів скляних стерня жалюча,
Все повертає до лекал…
…Тоді, заповнений бокал
Без жалю миттю виливають,
І знову в сотий раз долають
Ступаючи на соті граблІ,
Ламаючи списи та шаблі
Долаючи скрипучі щаблі
Ідучи ні за чим в нікуди…
…
Здичілі нелюди… Надлюди…