Artemisia

Крива коса, криваві сни, жиріють на хрестах ворони,
Кришталь холодної роси вкриває жовті, жухлі трави,
Співають колискою пси обабіч проклятої зони
І очі п'ють змілілу даль як вар солодкої потрави...

Чолом в щербате, бите скло, долонями в прозору кригу,
Злипаються фігури й тло, пульсує сухо метроном,
Цілуються добро і зло, звертає вектор на відлигу
І заплітаються думки в рядки надламаним пером...

Крива коса, криваві сни, весни холодної рулади,
Сирен далекі голоси, що кличуть в сиву глибину,
Голодні спалахи грози, на терезах звитяг і зради
В порожніх чашах попіл слів і в'ялі злишки полину...