Deicide

Людина біжить по лезу стежі білого поля долі,
Далеко позаду свої і чужі, в байдужій самим неволі,
Скриплячі протези холодних думок не гріють тремтячі скроні,
Бурштинові очі, терновий вінок, сліди у пітьму червоні…

Людина читала таємний код, струною тримала хорду,
Засохлі, червиві плоди насолод набиті в діряву торбу,
Залишила камінь і кинула хрест, до сонця на крилах з воском…
Ошкірився янгол, як загнаний пес, і впав на коліна млосно…

Людина хотіла, людина могла, та вбила людина бога,
Порожні, як вранішні сни дзеркала, важка, льодяна тривога,
Поспішно прочитана книга буття на розпал пішла, що далі…
Стерв’ятник рахуючи серцебиття спускається по спіралі…