загудів у лісі вітер

Загудів у лісі вітер, сосни нагинає,
Наче граючись недобре дерева ламає.
Похилив низько верби над темною водою,
Позривав з гілок листя, забрав із собою.

Попід вербою парубок дівчину вмовляє,
Попри вітер на сопілці мелодію грає.
Ти віддай мені мила дороге, що маєш,
Тоді разом зі мною рай в душі пізнаєш.

Закохана скорилась, може правду каже,
Забруднила честь дівочу в густу чорну сажу.
Як я матері тепер в очі подивлюся,
Дума краще у ставку піду утоплюся.

Лиш подумала недобре у воду пірнула,
На всі груди, глибоко, воду вдихнула.
Запекло усе нутро, смерть приходить грізно,
Зжалкувала здіяним та було вже пізно.

Забрав парубок у дівки життя особисте,
Так, як вітер з верб плакучих позабирав листя.
Не пізнала душа ніжна неземного раю,
Бродить десь попід вербами у рідному краю.