Фенікс

Ця біснуватість, дає мені сили вдихати
Тому це повітря, я вдихаю без остатку
Надії шаткі, футболка, а завтра краватка
Що я манекен, чи, що? Що гріє з світанку?

Рідна солов’їна напевно вже не дасть плоду
Вже не родять для народу, лани прибульцям родять
Єдине ще не повність забрали мову
Та вже і не хоронять, а спалюють за вітром подих

Та ще не вмерла вона, вчасно поміняли
Вчасно брали лікували з хмелю оживляли
Слава тим героям, лиш тільки котрім слава?
Тим, що міняли? Чи тим що за своє вмирали?

Так легко осудити, того хто вмів говорити
Полонила тінь, тьотя Європа скиглить
Завітай поговорили б, де добро, де кривда крилить
Де готовий - значить вильот, вхід гривня дві вихід

Мов фенікс встанеш з попелу
Розправиш горді крила
Солов’їна, люба моя Батьківщина
То не сини, то байстрюки без роду
За що ж ти любила ненька?
Лише за слів вроду?

Хвилі полонять, вчитуюсь в аркуші білі
Не горять, тліють, що значать твої мрії – вирій?
Не біснуватий, лиш просто очі постаріли
Та і вона старіє, повія, моя батьківщина

Та ти єдина, їх слоїть осінь в зиму
Із злиднями, що лише на спів линуть
Ти солов’їна, віддушина моя єдина
А солов’ї перевертні, плюють у матір б’ють у спину

Топить дітей, ґвалтує сам свою дружину
Розігнув руки, роздер плоть у хвилину
За неї одну – мільйони гинули і сиротіли
Так, що ж ти робиш? Тут і так паршиво!

Знову на полі в попелі, знову душа пуста
Навіщо повірила словам, руку віддала?
Тут навіть в очах пусто, що дивляться з плакату сумно
Встанеш мов фенікс, розправиш крила плюнеш

Мов фенікс встанеш з попелу
Розправиш горді крила
Солов’їна, люба моя Батьківщина
То не сини, то байстрюки без роду
За що ж ти любила ненька?
Лише за слів вроду?