Хіба ми з вами егоїсти,
Писати щоб лиш про своє,
Питань у світі безліч різних,
Чимало й відповідей є.
Та, люди добрі, пробачайте,
Я напишу вам про своє,
Що серце іноді печалить
І силу водночас дає.
Послухайте мою билину –
Життя людей в коротку мить,
Про нашу з вами Україну,
І висновки самі зробіть.
* * * * * * * * * * * * * * *
Qui sumus? (Хто ми є?)
Колись давно в часи далекі
Не знаю де, не знаю як.
В часи немирні і нелегкі
Була країна. Чи то так,
Не знаю я, ніхто не знає.
Та чула десь, що там сидів
Великий князь чи цар і правив,
Людей приводячи у гнів.
Страждав народ, хотів свободи
І спину гнув перед царем.
Та й інші бачивши народи,
Себе вважав він тягарем.
Та час минав, і люд зібрався:
Прогнав царя і волю дав
Усім, за неї хто змагався,
Хто тіла не пошкодував.
А покоління молодеє
Не оцінило труд дідів,
І замість того, щоб з’єднатись,
Народ той навпаки зробив.
Байдужість вмить царицей стала,
І як той попередній цар,
Вона всім знову прив’язала
Жахливий і важкий тягар.
І люди стали, наче звірі –
Інстинкти побороли все.
Відчули жах у повній мірі,
Робити що було оце?
Ніхто не пам’ятав моменту,
Коли нарешті став народ
Робити висновки, чого це
Серед усіх земних турбот
Турбота власна найдорожча,
Чужа ж – не справа білих рук.
І власний дух, авжеж, не може
Згоріти за народний дух.
А поряд них у противагу
Держава виросла нова
І привернула вмить увагу,
Побачив світ такі дива:
Були там люди сестри-браття,
Любили мову і царя,
І кожний мав таке завзяття,
Неначе у богатиря.
Цвіла країна дивним цвітом,
Там кожний розвитку жадав.
І на очах в усього світу,
Що мав, державі віддавав.
Було життя там золотеє,
Бо кожний думав про народ,
хоч особисті мав проблеми,
не зрахувати всіх турбот.
Люд інших жив людей заради
І підкорив цим білий світ,
Бо був від того тільки радий,
Що так прожив багато літ.
* * * * * * * * * * * * * * *
Билина ця – моя уява
Про долю двох колись держав,
Де Україна? Наша справа
З найважливіших наших справ!
Бо ми її єдині діти
І тільки в наших все руках.
Обрати перший шлях чи другий,
А ви б який обрали шлях?
|