Муза

Вона, як і колись, знов прийшла до мене
І почала розповідати
Про все довкола й неземне
І знову змусила кохати.
Вона, своєю посмішкою чарівною
Мені натхнення дарувала,
І своєю красою не земною
Як і колись з рання і до рання про все розповідала.
Вона, мені казала, що вже ніколи, мене не покине,
Та знаю я,
Що одного дня,
Вона – неначе птах
У моїх віршах –
До іншого чи іншої полине.