in absentia

Трималась на нитках у павутинні,
Вперед, витками на крихких ногах,
Шукали спільного часу клітинні рівні,
Стояли у дзеркальної межі
І крізь мереж кудлатих муляжі,
Що плазмою пласкою відділяли
Цитат жалючих зернами кидали
В закляклі в цифрі, ще живі серця…

Скупа, холодна посмішка мерця,
Жерця тих просторів, що вигризає душу
Все розливає слів розбитих сушу,
Все палить аркуші взаємних посилань
Де смайлів лід та штампи позіхань,
Та терези вже зламані вагань
Останні опівнічні соль-діези,
Кавові трапези в холодному вікні
І безпорадно рівні «Так» та «Ні»…