Найкоротший день

У сполоханих снах знов непрохані гості , тут досі
Світла гострі ножі ріжуть муть світанкову туману,
Знову п’єш цю ранкову потраву ковтками, як каву
І пірнаєш у згусток блідий найкоротшого дня.

Під ногами зелена стерня ритуальної хвої,
В небі чорні птахи ловлять хвилі холодного вітру,
Все що хочеш скоріше діли щонайменше на двоє,
Розбавляючи сірим нехитру палітру бажань…

Це чужа Гефсимань в лабіринтах полону бетону,
Рік жалю та скорботи ковтає солоний нектар,
Між коротких вібрацій, цвілих декорацій з картону
Знов чужинцем блукаєш і пам’яті рвеш календар…