Ти саме та.

Проходь, влаштовуйся зручніше,
Поринь у крісло, мов у теплий океан,
Налию кави, із вершками…трохи більше,
І по кімнаті полетів п’янкий дурман.

Грайливі промені потріскують в каміні,
Малюють дивні візерунки на стіні,
І безтурботно тонуть у безмежній глибочіні,
Твоїх очей, що так сподобались мені.

Сніжинка, що на вії причаїлась,
Розтанула, і крапелькою чистої роси,
До долу мерехтливо покотилась,
Обличчям твоїм, неймовірної краси.

Ти пила каву і замріяно всміхалась.
Розповідала радісно історії свої.
У тишу зачаровано вслухалась,
Цитуючи уривки з Навої.

Як янголятко, ти тихесенько заснула,
Грайлива посмішка в вісні, осяла вуста,
Я зрозумів, якою б ти не була,
Ти… та єдина… саме та.