Доки не скресне лiд пустих очей...

Доки не скресне лід пустих очей
І не воскресне розіп’ята віра,
Чавити з серця рими чорний клей
І годувати загнаного звіра
На мрій чужих важкому ланцюгу…

На протягах, що виють свОю фугу
Між сірих стін чужих, тривожних міст,
Сплітати в коси злобу, хіть і тугу,
Кидати плач сумління на поругу
І в снах палити чАсу падолист…

Серед шарад з вторинної пластмаси,
Пасток вітрин і в’яжучих тіней,
Ламаючи ерзац іконостасу
Чавити з серця рим смолисту масу
На мертві муляжі надій - лілей…