Нiчого особистого...

Нічого особистого, та пазурі рвуть плоть,
Палає хіть і жалять чорні очі…
На тлі небесно чистому мед, манна і дьогОть
І чорт із янголом полярності белькочуть…

Загублені у просторі без рей та векторів,
Під зливами мигтючих зорепадів...
Де стріли твої, господи, лиш плазма ліхтарів
Мідь місяця… чи вишній також вчадів…

Тріщать, пливуть, зливаються сітки координат,
І ночі каламуть ковтає душі...
Порожній циферблат залип у концентрат сонат
І чавляться у жорнах стиглі груші…

Нічого особистого, намиста вздовж кривих,
Машинний шум, застигла піна ранку...
Словесні недоречності примар напівживих
І хмари кислого, їдучого серпанку…