Просiяне слово

Просіяне слово. Замовлена вічність.
У олово срібло ллє вишній с ковша,
Натужна розмова, смішна потойбічність,
Душа прагне світла, шепоче : рушай
за вовчу межу, в холоднечу мережі,
Мастити у сажі параболи рим,
СклянкИ вітражу лущать кігті ведмежі
І жухнуть пейзажі, і плавиться грим...
…Дим вогкий, тяжкий, поволока на око,
Глибоке провалля думок про ніщо,
Цей солод в’язкий, ця осока висока,
Дощ плещеться в пащу, клекоче : якщо
чавити в лещатах, хрещених під щебет
Кошлаті, крилаті, щербаті думки, -
Трощить коліщата, бентежити вежі,
Зливати тузів і ламати кийки…
Чи варте те зілля такого похмілля,
Чи варті ті янголи плачу чортів,
В ріллі, у посипанім сіллю вугіллі
Блукати натхненню між чорних хрестів…