Попiл мiфу

Ні з ким і ніде, під німим шатрОм ночі,
Він в ранок бреде, тінь десь поряд регоче,
Згоріле осЕрдя, розплавлені грАти,
Зірок милосердя сльозою карАти,
Мішати палітри, лічити по колу,
Чекати на титри, та вічність ніколи
не пАде під ноги хімічному сплІну,
Вужами дороги, страх п’є чорну слину,
Ілюзії – в прах, над урочищем хмарним,
На білих вустах чЕрствих висолів мармур,
З Ясону - в Ікара, з Ікара – в Сизифа,
Був сон, стала кара, ковтай попіл міфу…