Бувай, мала.

Нема того, чого не зможу, в світі я.
Є лише те, чого не зможу я без тебе.
Ти сенс єдиний на усе моє життя,
І в інших не було ніякої потреби.

Без тебе я ріка, що руслом не біжить.
Болотною ряскою тихо заростає.
Самотній птах, що на землі лежить,
І свої крила, майже… вже не розправляє.

Пустеля спрагла до травневого дощу,
Будяк, що мріє квітами зростати.
А ти... тобі ніколи я, не зможу, не прощу...
Що на усі слова мої, тобі наср... начхати.

Наш сад едемський отруїла омела,
Нажаль тепер у ньому можна лише спати.
Тому кажу тобі:- "бувай мала"…
Нам разом більше в небі не літати.