Сон

Вогнем палало сонце... Ти, неначе,
Не помічав вечірньої краси.
Можливо, я колись тобі пробачу,
Та краще в неба ти пробачення проси.
Казав, не розумієшь... Бог у судді!
Ти просто зрозуміти не хотів.
Я звинувачення не кидатиму люті,
Ти вже і так достатньо загубив.
А я не хочу і не маю права
Кидати зайві фрази і слова.
Кохання згасло, та кохання - інша справа,
А серце ще живе, і я жива!
Лети, ти ж завжди так хотів літати,
Тепер ти вільний, крила ж в тебе є...
І впевен будь, тебе не стану я тримати,
Життя твоє тепер лише твоє.
І, мов вода озерна кришталева,
Жорстокий та байдужий погляд твій.
Для тебе більше я не королева,
Як то було раніше. Ти чужий.
Гру скінчено, ховай в шухляду шахи,
І будь-яку реальність я прийму,
Де люди - вже не люди, а комахи,
Спішать кудись, не знаючи чому.
Вогнем палає сонце, вже світанок,
Дзвенить вже на подушці телефон,
І рідний голос в трубці: "Сонечко, вже ранок,"
А значить це був усього лише жахливий сон.