Закохався наш козак

До тебе крався я
Навпомацки, мов злодій…
Три ж дні як бугая
По стежці цій приводив…
Тоді ти й впала в око
І душу роз’ятрила,
Я ж теж козак нівроку
В мені велика сила!

Вдома в тебе батько й мати,
І собака біля хати,
Дві сестри, два менших брати
Й пізно всі лягають спати…
Як же мені бути козаку?!
Стільки перепон тут на шляху…

Підійшов уже до тину:
Тихо, лиш гули хрущі,
Переліз через жердину,
Зачепився - і в кущі
Полетів, як камінь в воду,
Гавкнув зляканий Сірко,
Я ж упав біля колоди
У коров’яче …краще б було «молоко»

Зразу ти і батько й мати,
Дві сестри, два менших брати
Повискакували з хати…
Господарство захищати!
А я зачаївся і лежу,
Носа відвернувши від коржу…

Візьму завтра кусок сала,
Щоб віддать його Сірку,
Матері твоїй - коралі,
Батьку в люльку - тютюну,
В’язку бубликів малечі,
А тобі, моя рідненька,
Сильні руки і широкі плечі,
І закохане серденько…

Завтра ти, твій батько й мати,
Дві сестри, два менших брати,
Та й собака біля хати
Мене будуть зустрічати
І я вам скажу, як на духу:
Дайте одружитись козаку!

Ми побрались за неділю,
Живемо як голубки,
Двадцять років пролетіли –
В нас три доньки, два синки…
Та от вчора дуже пізно,
Коли чай пили усі,
Син Сірко загавкав грізно,
Затріщали враз кущі…

Зразу я й моя дружина,
Три доньки, обидва сини
Швидко вискочили в сіни
І прожогом всі до тину,
Де біля колоди на межі
Кинула корова три коржі…