Чи далеко дощі, наче тисячі лез...

Чи далеко дощі наче тисячі лез,
І засохлі плющі серед згарищ надій,
Хвиль коротких ледь чутний, чужий ля-дієз,
І мигтючі плащі випадкових месій...

Ти бредеш по коліна в холодній крові,
Іній в мозку шпаринах, ропа на вустах,
В сірім натовпі десь пішаки й королі
На тремтячих, провислих над пеклом мостах...

Чи сховає шатро парасолі в золі,
Чи приборкає душу розвінчаний хрест,
Ти бредеш по асфальтовій, мертвій ріллі
І чекаєш дощів, наче тисячі лез...