Крила

Важкі, як сніг найперший білі крила
Носив зомлілий янгол між отар,
Тримався за хрести, як за перила,
Пив слів чужих отруйний, злий нектар…

Дивився на таке далеке сонце,
Йому молився, мріяв що колись
Сльози скупої вичавивши стронцій
Злетить до нього у жадану вись…

І мрія та як крики сни ламала,
Він чергував сміх відчаю і плач,
Жага до леза вистигла, дрімала,
За розпач тих думок його пробач…

…Бач, може й він колись, відтявши крила
До золотого здійметься світила…