Леся Українка

Десь вітер грає на віолончелі,
Морозні пальці приклада до скла,
І ти одна в зажуреній оселі
Замріяно схилилась до стола.

Мов раб німий на араратській скелі
Карбує написи про подвиги царя,
Ти на папері почуттів моря
Переливаєш в строфи невеселі.

Ти — хвора дівчина — серед глухої ночі
Врізаєш в вічність огненні, пророчі
Слова з прийдешніх сонячних віків,

Щоб ті слова хитали чорні трони,
Щоб їх несли з собою легіони
Нових, непереможних Спартаків.


(Перевод)

Виолончель бродяга–ветер мучит,
Морозным пальцем водит за стеклом,
А ты одна, не жалуясь на участь,
Мечтательно склонилась над столом.

Как раб немой на Араратской круче
Чеканит надписи о подвигах царя,
Ты на бумаге чувств своих моря
Переливаешь в пламенность созвучий.

Больная девушка, среди кромешной ночи
Вплетаешь в вечность искрами пророчеств
Слова грядущих солнечных веков.

Чтоб те слова расшатывали троны,
Чтоб их несли с собою легионы
Непобедимых, новых Спартаков.