Степ

Мерехтить спекота у повітрі,
Сонячне проміння на траві,
І тріпочуть ковилі у вітрі
На великій степу голові.

Тихо на квітках гудуть комашки,
На долу шовкових трав стою,
Жовтоока лагідна ромашка
В душу зазирає у мою.

Балка вузька, береги похилі,
Стежка до криниці поверта.
І несуть мене шовкові хвилі
У дитячих спогадів літа.

Набираю у долоні воду,
П’ю вологу чисту, як кришталь.
Глибина чуття земної вроди
Розпирає груди, мчить у даль.

Сині далі простору без краю.
Піднімаюсь думкою в блакить,
Пташкою у небо поринаю,
У вухах мелодія бринить.

Трави навкруги мене шепочуть
І неначе степ увесь гуде.
Зупинюсь, стою, заплющив очі,
Краще не було мені ніде!