***

Не відчуваю. Той смуток. Біль. Усе , що так стогнало. Молило у мені. Стихло. Повені не буде. Набряклі очі, вже є не набряклі. Вони сухі, як в засуху поля. Але чому мене усю так ломить?..
Він поряд з нею. Так, він поряд з нею! А хто вона? Не знаю. Мабуть нова. Нова коханка. Коханка сьогодення. Така струнка. Красуня. Наче сіроока. От дурень! І навіщо вона йому така? От я була, завжди жагуча. Дівчина всього його життя. Але померла. Здохла. Переїхала мене автівка. Хрусь - хрусь по моїм кісткам. Хлюп-хлюп по моїй крові. І вже немає тієї гарної, помпезної дівчини. Минув вже рік, як серце тьохкать припинило. А наче це було сьогодні. Тоді так гарно сонечко сідало. Я бігла на побачення, до нього. Так бігла, що не побачила автівки. Вона неслась, 160км/годину. Відмова гальм. Придурок за кермом! А я й не бачила його. Була така щаслива. Я бачила своє кохання. Але роз’єднувала нас лише дорога. У ті хвилини лише. Потім вона роз’єднала нас назавжди. Червоне світло. Жовте. Зелене світло. Крок. Мій крок. А він усміхнено-щасливий мене чекає на тій стороні. Крок. Крок за кроком я йшла на смерть. Хтось голосно почав кричати. Його обличчя змінило колір. Воно вже не було усміхнено - щасливим. Люди верещали. Але не чула. Була оглушена коханням. Він почав вказувати ліворуч. Я зупинилася. Поглянула ліворуч. І це останнє,що я бачила коли була живою. Усе сталося так швидко. Усе… Я чула як він стогнав над моїм тілом. Тілом яке було уже мертве. Червоне від крові. Гаряче. Померла я. І полетіла до раю. Я бачила як він , тримаючи у своїх теплих долонях, цілував мене. Шию. Губи. Молив Бога, щоб він повернув мене. Але ні. Не повернув. Така моя трагічна доля. Я не відчувала. Але бачила, як він ковтав сльози. Пам’ятаю він казав: «я мужик, який не плаче!». Заплакав же?! А далі була трупарня. Домовина. Небо. Ангели. Нове життя. І от, сидячи на підвіконні у небесному царстві, я спостерігаю за ним. Благаю, щоб його життя було щасливим! Боже ти чуєш? Він бачив мою смерть. Він пережив її? Я думаю, що ні. Не зміг ще пережити. Кожної ночі засипаючи він плаче. Страшенно хочеться притиснути його до серця. Поцілувати. Заспокоїти. І побажати солодких снів. Раніше, йому не подобалося, коли я спостерігала, як він спить, а зараз, він про це й не відає…