Кохання...

Кохання...це мелодія життя, спонтанне,споконвічнне і примхливе.
Воно веде людину в небуття,
будуючи мости,перелітаючи обриви.
То небуття солодке та гірке його не зрозумієш не кохавши.
Моє кохання стримане,палке...тебе я поцілую обійнявши.
Ти сонце,погляд твій пекучий і жаркий
пече він тільки лиш мене при нашій зустрічі я відчуваю ти один
і я кохаю тільки лиш тебе.
І я злітаю,я здіймаюсь в небо до тебе я крізь вічності лечу а біля тебе солодко так,тепло тебе до іншої ніколи не пущу. Я буду жити,кохати,цінувати
і датувати усмішку тобі мені потрібно тільки знати, що ти для мене завжди є.
Ти мій вулкан,моє прозоре небо... Ти вічність погляд в небуття і ця усмішка,така лагідна тільки в тебе
тебе цілуючи забуду я про все. Ти кожен крок,земна галактика,ти Всесвіт.
Ти кожний крок,ти кожна мить життя. Моє повітря,внутрішній мій світ.
Ти філософія життя,теорія буття.
Ти є один такий,та й іншого не треба я знаю,що тебе люблю
не покидай не можу я без тебе. Не залишай мене одну.
Тобі присвячую вірші,поеми але важливо,щой життя
мені присутність твоя дуже треба я все життя,я кожну мить твоя. Кохаю я тебе,ти чуєш,я кохаю. Не зраджу більше,обіцяю,не віддам.
Своє тіло тобі я залишаю,
коли душа моя між хмарами літа.
Не забувай!живи!кохай!благаю...
Адже життя-це неповторна мить. Тебе кохаю,тай і ти кохаєш-знаю. На цьому світі такі щастиливі тільки ми...