Здраствуй, тату

В кожного було, хотілось вити з болю,
Коли хотілося почути « Я з тобою».
Коли, як град, з очей котились сльози,
Коли у тілі біль, а у душі морози.
І коли день як ніч спускався у віконце,
Коли вугіллям чорним було сонце,
Я поверталася додому, в рідну хату,
Хотіла лиш сказати «Здраствуй, тату»
І обійняти його ніжно за широкі плечі,
Почути тихе « Як там справи у малечі?»
Посидіти з ним мовчки біля двору,
І з найріднішим рушити розмову.
Я розповім йому про те, що наболіло,
Про те, як серце за хвилини спорожніло,
Про те, як зради стукали у двері,
Як зі сльозами засипала на постелі.
«Життя важке, я не готова, тату,
І я не в силах, рідний, пережити втрату.
Коли найкращі зраджують і друзі йдуть,
Я їх спиною захищала, вони ж у спину б’ють».
І відчайдушний біль побачу в його очах,
Що виливався в вічність у безсонних ночах.
Він промовчить, як завжди, нічого не скаже,
Але в душі його вся біль моя поляже.
Мій тато – ангел мій, він моя сила,
Я це в житті так вчасно зрозуміла.
Моє ж життя у нього на волосі,
Безжалісною сивиною подалося.