Захарівка-моє село.

Ні. Це не сон. Бузком все розцвіло.
Рай, солов’ї закохано співають.
В низині стелиться замріяне село.
Захарівкою люди називають.

Дитинство й юність тут мої пройшли,
Кохання перше, радість, сподівання.
Потім життя покликало в світи,
В село я повертаюсь як до Храму.

Навколо рушниками стеляться лани,
Колосся золотом пшениці наливають.
У квітах і садах купаються хатки,
А скелі Білика їх сон оберігають.

Джерела неповторної ,цілющої води,
Ключем із каменя в долоні потрапляють,.
Біжать дзвінкі між вербами струмки,
Ташлик їх Плетений у річку собирає.

Які красиві в нас дівчата навесні.
Мов перемиті росами троянди.
І хлопці теж нівроку козаки,
Честь вміють боронити православні.

Всі люди – як один, привітні у селі.
А працьовиті! З щирими серцями.
Із хлібом й піснею зустрінуть залюбки.
Щоб до села Ви поверталися з роками.


20-09-2011 р. Андрієнко М. В. на згадку.