День Жалоби

Цей світанок не вмитий дощами,
Небо плаче слізьми народу.
Скільки ж горя блукає між нами,
Знову смерті і День Жалоби!

Світлі душі відважних, сильних...
Пам’ять в снах відкарбує прощання.
Де Країна, в мовчанні хвилинах,
на колінах в беззвучнім стражданні.

В цей світанок Майбутнє погляне
в мертві очі... свого батька,
В цей світанок Єдина зів’яне
На могилі, де стліло кохання.

Як же ж щиро любили родину,
теплі очі дружини і діток,
Там де смерть-тихий плач України,
в краплях крові відроджує квіти.