Зима повивала...

Зима повивала, вкривала золою снігу,
Шукала закляклі сліди на бетоні ріллі,
Зривала з охочих колочену поспіхом стріху,
Для сміху палила в проваллях надії вогні…

Месії ходили, пророчили дно, гречкосії,
Ворочали слова смолу, лили дьоготь і мед,
Торкали голками забуту у закуті мрію,
Варили кутю, час штовхали у спину, вперед…

Без спину, ковтаючи слину під гаснучим небом,
Видовищем, хлібом, зомбуючим льодом екрану,
Як сіллю на рани, воркуючи з чортом, бо треба
Отару вели до картонного трону тирану…