Вузол

Лезо злоби з глибин остогидлого, мертвого гриму,
Перед битим вікном знов кошлатиться ватяний дим,
На узбіччі часУ, манекеном в полоні вітрини
Склавши крила трикветром кривим занімів серафим…

Ця липуча смола, паперові, завзяті волання,
Ці баласти рівнянь із геномів обізнаних тіл,
Цей незмінний баланс неба й жовчі в просохлій гортані,
Вузол диких вітрів, мапи клапті розтяті навпіл…

Чорне тло, перехрестя кісток і регочучий череп,
По периметру - тіні воскреслої вкотре стіни,
Між брудних полюсів, у зазорі роздертому щелеп
Наспіх кований серп рве турану сухі бур’яни…